Лодзинське гетто
8 лютого 1940 р. нацистська адміністрація видала наказ про створення відокремленої єврейської дільниці у м. Лодзь. Так розпочалася історія другого за кількістю мешканців (поступалось лише Варшавському) та першого закритого гетто в окупованій Європі. У різні періоди кількість людей, що у ньому мешкали, складала від 160 до понад 200 тис. осіб. На момент завершення примусового виселення євреїв (кінець квітня 1940 р.) гетто, як, власне, й місто, мало нову назву – Ліцманштадт (місяцем раніше нацисти перейменували м. Лодзь у пам’ять про генерала Карла Ліцманна – німецького полководця часів Першої світової війни).
Від осені 1941 р. гетто на додачу виконувало функцію одного з місць депортації євреїв та ромів Німеччини. Новоприбулі потрапляли у жахливу атмосферу голоду, хвороб, тісняви. Густота заселення у Ліцманштадті сягала 40 тис. осіб на км2 (для порівняння: у Києві станом на 2013 р. аналогічний показник складав 3,4 тис. осіб).
На території гетто був створений своєрідний ромський «табір у таборі» (існував у листопаді – грудні 1941 р.), в’язнями якого були понад 1 200 людей.
Гетто Ліцманштадт проіснувало рекордний час – 4,5 роки (до 29 серпня 1944 р.). Не останню роль у цьому зіграла політика керівника місцевого юденрату (єврейської ради) Хаїма Румковського. Він у різний спосіб, зокрема шляхом репресій, реалізовував тезу про те, що «лише праця може врятувати життя». З його ініціативи на території гетто були зорганізовані понад 100 підприємств, які виконували різноманітні замовлення нацистської влади та водночас засвідчували «корисність його працівників». Особливого значення факт працевлаштування для мешканців гетто набув наприкінці 1941 р.
Саме тоді у с. Хелмно, що у 60 км від Лодзі, розпочав функціонування табір смерті Кульмхоф. Лише протягом січня – травня 1942 р. у його газових камерах було вбито близько 55 тис. мешканців гетто Ліцманштадт. Загалом же протягом 1942 р. до табору було депортовано понад 70 тис. євреїв. У подальшому євреїв з гетто з близької до Лодзі станції Радегаст також депортовували до табору смерті Аушвіц-Біркенау. Загалом, на момент вигнання нацистів з міста (січень 1945 р.) у ньому залишалися в живих близько 900 колишніх мешканців гетто. Ще близько 10 тис. осіб переховувались у лісах неподалік від Лодзі.
