Гетто – частина території населеного пункту, виділена для примусового утримання осіб єврейської національності з метою їхньої ізоляції та подальшого знищення. Зазвичай, створювалися з початком окупації. Існували форми відкритого та закритого гетто, майже всі відкриті гетто були перетворені перед їхньою ліквідацією в закриті із суворою ізоляцією. Управління гетто здійснювалося через єврейські ради. Протягом війни постійно йшло знищення єврейського населення або депортація до таборів знищення. Окремі гетто були перетворені у табори примусової праці для євреїв. З ліквідацією гетто в’язні підлягали знищенню або направлялися до концентраційних таборів.
Концентраційний табір – місце превентивного ув’язнення людей з мотивів політичного, національного та релігійного характеру за рішенням державної таємної поліції – гестапо, без слідства і суду, без встановлення терміну, з особливо жорстоким режимом утримання (ізоляції), і з метою поступового знищення в’язнів непосильною каторжною працею, голодом, екзекуціями, тортурами, вбивствами і стратами. Підпорядковувалися інспекції концентраційних таборів Третього Райху з характерними ознаками: повна ізоляція в’язнів; реєстрація ув’язнених та запровадження спеціального одягу, системи розпізнавальних знаків і номерів; охорона військами СС; використання праці ув’язнених головною службою господарського управління СС; незастосування превентивного ув’язнення як покарання або як заміну тюремного ув’язнення.
"Остаточне вирішення єврейського питання" – політика уряду Третього Райху по відношенню до євреїв. Під евфемізмом розумілося свідоме та систематичне масове вбивство європейських євреїв. Це був останній етап Голокосту, який тривав з 1941 до 1945 рр. Хоча багато євреїв було знищено до початку «остаточного вирішення», переважна більшість єврейських жертв вбита саме в цей період. Підсумкове рішення про детальну програму масового знищення було прийнято 20 січня 1942 р. на конференції в Ванзеє, яка визначила шляхи і засоби втілення в життя «остаточного вирішення єврейського питання». Це рішення стало продовженням расового антисемітизму німецьких націонал-соціалістів.
Табір примусової праці для євреїв – місце ув’язнення осіб єврейської національності з метою їх використання на тяжких роботах, перетворений з гетто або новостворений з вивезенням працездатних євреїв із гетто, підпорядковувався керівництву поліції та СС. У східних окупованих областях ці табори були введені розпорядженням райхсміністра окупованих східних областей "Про введення примусової праці для єврейського населення" від 16.08.1941 р.
Юденрат («єврейська рада») – адміністративний орган самоврядування, організований нацистами в єврейських громадах окупованих країн Європи. Юденрати несли відповідальність за проведення нацистської політики щодо євреїв. У деяких випадках юденрат відповідав лише за певне місто, а в інших – відповідав за цілий округ. Якщо чисельність перевищувала 10 тис. осіб, юденрат призначався з 24 членів, якщо менше – з 12. Рада обиралася місцевим єврейським населенням; його члени повинні були обрати голову та його заступника. Після цього рішення затверджувалося німецькою адміністрацією. Юденрат регулював життя єврейської спільноти. За наказами нацистів видавав працездатних чоловіків для примусових робіт (т. зв. біржа праці), збирав податки, утримував соціальні установи (поліклініки, лікарні, будинки перестарілих), керував промисловістю та торгівлею на території гетто, забезпечував населення харчами, надавав житло, підтримував порядок у гетто силами єврейської служби порядку. У структуру юденрату входили такі підрозділи: відділ кадрів, житловий підрозділ, господарський, відділ праці, податковий, соціальний, відділ охорони здоров’я та санітарії, юридичний, будівельний, відділ освіти, релігії, поховальний.