Ідея концентрації євреїв у гетто була висунута Адольфом Гітлером у 1939 р. і почала реалізовуватись з початком Другої світової війни в окупованій Польщі. Перше гетто було створено у м. Пйотркув-Трибунальський (жовтень 1939 р.), потім у Пулавах та Радомську (грудень 1939 р.), у Лодзі (лютий 1940 р.) та в Єнджеюві (березень 1940 р.).
На думку нацистів, геттоїзація була обов’язковим тимчасовим заходом для ізоляції євреїв та встановлення контролю над ними. Деякі гетто проіснували лише кілька днів, інші – місяці, а то й роки. З кінця 1941 р., в міру реалізації «остаточного вирішення єврейського питання», нацисти поступово ліквідували більшість гетто. Невелику частину євреїв німецька поліція та СС відправляли до таборів примусової праці та концентраційних таборів.
Створення гетто відбувалось разом із обов’язковим переселенням всіх євреїв (цілими родинами) в місце, що охоронялось (квартал, вулиця, окреме приміщення). Євреям було заборонено змінювати місце проживання; не можна було з’являтися без спеціальних розпізнавальних нашивок із зіркою Давида; користуватися громадським транспортом; відвідувати культурно-розважальні заклади, синагоги; ходити центральними вулицями та виконувати релігійні обряди. Заборонялося купувати продукти в магазинах, на ринках та у селян; обмінювати речі на продовольство; продавати нерухоме та будь-яке інше майно. Вхід / вихід у гетто здійснювався через контрольно-пропускні пункти, які охоронялися з обох сторін. Багато гетто були обгороджені стінами або парканами з дерева та колючого дроту. В обов’язковому порядку створювалися органи самоврядування – юденрати або призначалися старости.
Гетто були переповнені людьми, всередині панувала антисанітарія. В одній квартирі могли мешкати кілька сімей. Нацисти навмисно морили мешканців голодом, дозволяючи їм купувати лише обмежену кількість хліба, картоплі та олії. Декому вдавалося зберегти небагато грошей чи цінностей, і вони обмінювали їх на їжу, що потай проносили у гетто; іншим доводилося жебракувати чи красти, щоб вижити. Все це призводило до численних спалахів епідемій та надзвичайно високої смертності. Однак, незважаючи на нелюдські умови існування, в гетто працювали общинні установи та добровольчі організації, які щосили намагалися підтримати його мешканців та полегшити їхнє життя.
У відповідь на утиски євреї вдавалися до різних форм опору: таємні поставки до гетто зброї та продовольства; організація молодіжних рухів; проведення культурних заходів та дотримання релігійних звичаїв потайки. В окремих гетто члени єврейського опору піднімали збройні повстання. Найбільшим було повстання у Варшавському гетто навесні 1943 р.
З метою виживання у жахливих умовах гетто саме діти виявляли винахідливість і намагалися бути корисними, зокрема – допомагали таємно проносити їжу для своїх родин та друзів, пробираючись через стіни гетто. При цьому вони наражалися на величезний ризик, оскільки спійманих за пронесенням їжі жорстоко карали. Незважаючи на страждання і смерть, що оточували їх, діти продовжували грати. Нерідко вони самі майстрували іграшки, пристосовуючи під них будь-які шматки тканини чи дерева, які могли знайти. У Лодзинському гетто вони робили гральні карти з кришок порожніх коробок з-під цигарок. Багато молодих людей намагалися продовжити освіту, відвідуючи заняття, організовані дорослими у гетто. Зазвичай ці заняття проводилися таємно, всупереч заборонам нацистів, і учні вчилися ховати книжки під одягом, щоб не бути спійманими.
Найбільші гетто знаходилися на території Польщі. Це, насамперед, Варшавське (450 тис. осіб) та Лодзинське гетто (204 тис. осіб). На території СРСР найбільшими гетто були Львівське (100 тис. осіб), Чернівецьке (94 тис. осіб) та Мінське (близько 80 тис. осіб).
З метою демонстрації «взірцевих умов» представникам міжнародних організацій, в м. Терезін (Чехія) було створено концентраційний табір / гетто Терезієнштадт. Серед його в’язнів було чимало вчених, письменників, музикантів, політиків. Гетто мало порівняно кращі умови перебування. Утім, після від’їзду представників гуманітарних установ, євреїв Терезієнштадта так само відправляли до таборі смерті.
В Угорщині ізоляція євреїв у гетто розпочалася лише навесні 1944 р., після окупації країни нацистськими військами. Менше ніж за три місяці угорська поліція, діючи спільно з нацистами, депортувала близько 440 тис. євреїв із угорських гетто. Більшість із них були направлені до табору смерті Аушвіц-Біркенау (м. Освенцим, Польща).
Поза межами Європи відоме Шанхайське гетто, в якому Японія під тиском свого союзника (Третього Райху) розмістила приблизно 20 тис. єврейських біженців з різних країн Європи.
За даними провідних дослідників з теми, впродовж Другої світової війни в окупованих нацистами країнах Європи було створено понад 1 тис. гетто, в яких перебувало близько 1 млн євреїв.