Варшавське гетто
2 жовтня 1940 р. нацистською владою у Варшаві було створено єврейське гетто, яке стало одним із найбільших в окупованій Європі. Цьому передували певні умови та обставини.
У 1939 р. в Варшаві проживала перша за чисельністю єврейська громада в Європі (368 394 осіб, або близько 29 % населення міста). Внаслідок депортацій з окупованих територій Польщі, проведених нацистами з листопада 1939 р. по жовтень 1940 р., кількість громади збільшилася приблизно на 90 тис. осіб. Переслідування єврейського населення почалися відразу після вступу нацистської армії в місто 1 жовтня 1939 р. Першими проявами цього були знущання; євреям прилюдно стригли бороди, запрягали у вози, змушували до виконання гімнастичних вправ. Відповідно до декретів нацистів, «арійським» магазинам і кав’ярням було заборонено обслуговувати єврейських покупців. Банківські рахунки та депозити, що належали євреям, були заблоковані. Міській управі було заборонено допомагати єврейському населенню та наказано звільнити єврейських робітників. У листопаді 1939 р. єврейські підприємства були примусово підпорядковані арійській адміністрації, а в грудні ломбардам було заборонено повертати євреям предмети застави. У цьому ж місяці була введена обов’язкова реєстрація єврейського майна, а також примусова праця для євреїв-чоловіків від 14 до 60 років. Євреї віком від 10 років були зобов’язані носити на правому передпліччі пов’язку із Зіркою Давида. Запровадження пов’язок погіршило становище євреїв, оскільки полегшило їх утримання на примусових роботах, розкрадання майна та знущання. У січні 1940 р. синагоги були закриті, а колективні молитви в приватних будинках заборонені. Тоді ж євреям було заборонено відвідувати публічні бібліотеки, користуватися залізницею, а невдовзі підприємці отримали наказ звільнити своїх єврейських робітників. Євреї також були виключені з системи соціального забезпечення: припинені виплати допомоги літнім особам, інвалідам війни, а також вдовам і сиротам загиблих воїнів.
4 жовтня 1939 р. нацистська влада заснувала у Варшаві Єврейську раду (юденрат). Першим головою Ради, яка складалася з 24 радників, став Адам Черняков. А вже у січні 1940 р. при намісництві дистрикту «Варшава» було створено Відділ переселення (Umsiedlung), який очолив СА-штандартенфюрер Вальдемар Шен. Цей відділ координував діяльність, пов’язану зі створенням гетто. Було вирішено створити закритий район у північно-західній частині центру міста, який з ХІХ ст. був переважно населений євреями. Процес ізоляції цієї частини Варшави через загрозу нібито епідемії почався взимку 1939–1940 рр., коли на прикордонних вулицях району були розміщені дошки з написами польською та німецькою мовами, які застерігали від перебування в цих населених пунктах євреїв через ризик захворювання на тиф. Навесні 1940 р. нацистами прийнято рішення побудувати стіни навколо «зони епідемії», населеної переважно євреями, які мали служити захистом для мешканців решти міста.
Наказом губернатора дистрикту «Варшава» Людвіга Фішера 2 жовтня 1940 р. у Варшаві було створено гетто. Відповідно до декрету Фішера, всі євреї, які проживали або переїжджали до Варшави, мали жити в «єврейському районі»; натомість полякам, які там проживали, було наказано переселитися до іншої частини міста. Створення гетто призвело до того, що чверть мільйона мешканців Варшави (близько 138 тис. євреїв і 113 тис. поляків) протягом кількох тижнів змінили місце проживання. Гетто стало закритим 16 листопада 1940 р. Присутність євреїв на «арійській стороні» була заборонена. Адміністративні функції в гетто нацистська окупаційна влада покладала на юденрат і Єврейську службу порядку.
На початок 1941 р. Варшавське гетто займало площу приблизно 3 км2 та було обнесено мурами довжиною 18 км. У квітні 1941 р. в межах «закритого району» проживало близько 450 тис. євреїв. Щільність населення досягала 146 тис. осіб на 1 км2. Середня денна норма харчування за карткою дорослого мешканця гетто в 1940–1942 рр. становила 200–500 калорій, а в окремі періоди була нижчою за 200 калорій. Все це призводило до масових смертей євреїв, основними причинами яких були голод, холод та інфекційні захворювання.
В результаті «Великої акції» з переміщення (22 липня – 21 вересня 1942 р.), близько 75 % мешканців гетто були депортовані і вбиті в таборі смерті Треблінка. Гетто було ліквідоване після повстання у травні 1943 р. Після відправки вцілілих до Треблінки та таборів в Люблінському районі, за наказом нацистів будівлі «єврейського кварталу» були знесені. Загальна кількість жертв Варшавського гетто сягала приблизно 400 тис. осіб, з яких близько 92 тис. померли у Варшаві, переважно від голоду і хвороб, а близько 300 тис. – в таборі смерті Треблінка та під час двох акцій переміщення.
